Літературне дослідження на тему:
«Моя громада»
Виконавець: Ткач Ігор,
15 років,
учень 10 класу Комишанської загальноосвітньої школи I-III ступенів №26
Херсонської міської ради,
член комітету роботи з молодшими школярами.
Люди живуть у різних населених пунктах: хтось у великому місті, дехто - у глухому селі, а я мешкаю у селищі міського типу - Комишани, неподалік Херсона. Це невелике і не всипане історичними памятками селище. Ми не маємо кінотеатру, супермаркету, розважального центру, але у нас є два пам'ятники, які нагадують нам, сучасним мешканцям, про далекі події Другої Світової війни, про тих, хто не повернувся з фронту додому. У нас є старенький клуб, працівники якого намагаються організувати дозвілля односельців та залучити до мистецтва творчу молодь селища. Є чудова школа, яка вже давно стала центром культурного життя селища, де приводяться свята для усіх мешканців. Комишанам (у минулому Арнаутка) вже більше двохсот років! І оскільки селище знаходяться неподалік від міста, дуже хочеться, щоб рівень життя у нас був наближеним до міського. А як це зробити? Так, ми не маємо розважального центру, але один наш односелець, за підтримки селищного голови, відкрив тренажерну залу, де з задоволенням тренуються наші батьки, вчителі, учні моєї школи. Ба, навіть більше, до нас приїздять із міста! Про що це говорить? Якщо прагнеш змін - починає діяти! Я - маленька частинка спільноти. Зараз я ще не можу щось зробити, але я можу мріяти. У першу чергу кожному треба почати з себе, свого подвір’я, своєї вулиці. Навести лад та красу там, де ти можеш: прибрати сміття, посадити дерево. І не бідкатись, що немає урн, а просто навчитися не смітити. Тоді будуть чистими і селище і наше сумління. Якщо не ми, то хто повинен доглядати за територією де ми живемо? Декому це може не сподобатися, можливо почнуть виникати питання:"А чому ми повинні це робити?","У нас є влада, ось нехай вони цим і займаються". Таким людям я можу сказати лише одне:"Ми живемо у нашому селищі. І кому як не нам вирішувати, яким воно буде: квітучим чи занедбаним?" Можна об'єднатися і в іншому напрямку. Наприклад: Комишанською селищною радою створені дитячі ігрові майданчики, що забезпечує дітям можливість не просиджувати за комп'ютерами, а гратися на свіжому повітрі, що набагато корисніше. Все в наших руках, саме ми можемо змінити своє селище і своє життя на краще. Ось, наприклад, декілька років тому, учні моєї школи запропонували створити липовий сквер пам'яті біля пам'ятника загиблих воїнів і до реалізації цього задуму долучилася уся і шкільна, і селищна громади. Висаджували дерева та прикріпляли до них таблички, як прапорці, від імені загиблих:"Я так хотів жити...", "Мамо, пробач, що я не повернувся...","Мені було лише 18..." та інші. Люди не проходили повз, зупинялися, щоб прочитати, замислюючись про своє. На жаль дерева не прижилися, але мрія про липову алею жива!!! Приємно... Колективна робота зближає і душа радіє, що своїми руками робиш корисну справу для благоустрою селища. Чи ще один приклад: у селищі Приозерне три роки тому учні нашої школи разом із товариством «Дріада», селищною радою та дітьми, що навчаються у ПТУ №6 посадили сквер і назвали його «Відродження». Дуби, горіхи, в’язи та інші дерева вже зеленіють, підростають і дарують радісний настрій. Чи ось інший приклад. Учнівське самоврядування нашої школи запропонували висадити фруктовий сад, який створювався б нашими руками - учнів школи та вчителів. Саду вже сім років і він віддячує нам щедрими плодами. Школа безпосередньо приймає участь у житті рідного краю, долучає нас, школярів, до праці на благо суспільства. Моє селище розташоване на березі річки Вірьовчини, у якій, на жаль , купатися неможливо - вода забруднена та каламутна. Ентузіастами, поціновувачами природи, на місці колишнього причалу, облаштовано пляж. Кожного року проводиться екологічна експедиція, мета якої очищення берега річки від сміття, але це не надовго змінює ситуацію. Можливо, в майбутньому, хтось із моїх однокласників, а можливо це буду я, зуміє збудувати очисні споруди на річці. І тоді ми не тільки будемо купатися в чистій воді, а й зможемо використовувати її, тим самим допоможемо не тільки собі, а й природі. Завершити хочу давньою легендою. Прийшов до мудреця учень і запитав у нього, що буде з метеликом, якого він тримає у руці: буде жити чи загине. Мудрець замислився і відповів:"Все у твоїх руках!" Так і життя нашого селища Комишани в руках селищної громади і кожного зокрема. Необхідно любити і піклуватися про ту малу батьківщину, де ти живеш, і тоді навіть фантастичні плани і завдання будуть здійснюватися! Не бійтеся мріяти, досить часто мрії стають матеріальними!
Інтерв’ю на тему:
«Моя діяльність задля успіху і процвітання моєї громади»
Виконавець: Мельничук Діана, 14 років, учениця 8-А класу
Комишанської загальноосвітньої школи
I-III ступенів №26 Херсонської міської ради,
член Прес Центру шкільного учнівського
самоврядування.
Дорога до успіху
Друзі, напевно, всі ми мріємо про успішне та яскраве майбутнє. Захоплюємося відомими особистостями, хочемо бути схожими на них. Навіть, інколи заздримо… І ось своїм рецептом того, як досягти успіху в житті, з нами поділилася голова Корабельного району міста Херсона Чорненька Наталія Євгеніївна. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з нею.
Кореспондент - Шановна Наталіє Євгеніївно, ми вважаємо вас успішною людиною нашого міста. А чи вважаєте ви себе успішною людиною?
Наталія Євгеніївна - Знаєте, я вважаю себе не просто успішною по життю людиною, але ще й щасливою, самодостатньою особистістю, яка хоче жити і творити.
Кореспондент - А яким було ваше перше вагоме досягнення у житті?
Наталія Євгеніївна - Насправді, досягнень було багато, але найвагомішим було те , коли у мої 18 років мій майбутній чоловік запропонував стати його дружиною. Саме це досягнення є найважливішим у моєму житті, підтвердженням якому тоді стала наша донька, а сьогодні - ще й двоє онуків. Саме свою сім’ю я вважаю найдорогоціннішим досягненням свого життя.
Кореспондент - Що надихає вас на досягнення ваших цілей?
Наталія Євгеніївна - Скоріш за все, мене надихає бажання змінювати світ навколо себе,змінюватись самій і бачити поряд з собою позитивні перетворення, які приносять зміни в суспільстві, зміни в думках, зміни у вчинках.
Кореспондент - Ви не раз приїжджали до нашої Комишанської школи на різні заходи. Востаннє ви передавали від нас бійцям на передову бензопилу, придбану на благодійні кошти. Скажіть, будь ласка, як вам вдається поєднувати вашу основну роботу голови Корабельного району м. Херсона і волонтерську діяльність?
Наталія Євгеніївна - Знаєте, головою Корабельного району мене було обрано у 2015 році, а волонтерською діяльністю я почала займатися з того моменту, коли до нашої країни прийшла війна. Ось тому я не стільки поєдную, скільки продовжую для себе важливу справу, яку ми разом зі своїми колежанками, колегами, волонтерами розпочали у свій час.
На жаль, на сьогоднішній день не можу відвідувати передову так часто, як раніше. Хоча повинна вам сказати, що, насправді, я дуже сумую за зустрічами з хлопцями на передовій, за емоціями, які переповнюють душу, за хвилюванням і біллю, що з’являється, коли бачиш, як молоді та гарні хлопці сидять в окопах, захищаючи твоє життя, а ти в цей час працюєш у спокої, живеш у мирі і шукаєш кращого життя. Мене завжди охоплюють такі почуття, коли повертаюсь звідти. Думки вирують, розривають душу. Здається ,що ти можеш зробити ще більше і там , і тут. Ось так справи і поєднуються між собою.
Поєднання – це життя, і це зовсім не проблема, коли є друзі, колеги та однодумці, яким ти говориш про те, що тривожить хлопців на передовій. Люди відгукуються.
Як ви знаєте, ми працюємо з усіма школами району, і я дуже вдячна вашій 26-тій школі, яка жодного разу не залишається осторонь. Всі ті речі, які ви робите: пишете листи, малюєте листівки, готуєте сувеніри чи займаєтеся благодійністю – це вже, насправді, вчинки.
Кореспондент - Чи приносить вам задоволення те, що ви робите?
Наталія Євгеніївна - Так. Робота – це творчість. Кожна робота може приносити задоволення по своєму. Можна прибирати приміщення і отримувати радість від результатів своєї роботи. Або ось, наприклад, вчитель, якого заслухаєшся і забудеш про все на світі. Я лише 3 роки працюю на своїй посаді і шукаю у цій роботі більше можливостей, щоб зробити більше справ , потрібних людям, шукаю нові підходи та шляхи для цього. Я, звісно, отримую задоволення від своєї діяльності, але ставлюся до себе дуже самокритично, оцінюючи, що ще я б могла ще зробити на цій посаді.
Кореспондент - Що ви можете побажати всім учням для досягнення успіху в житті?
Наталія Євгеніївна - Можу відверто вам сказати, що нічого не дається в житті просто так, нічого не падає з неба, якщо немає мети і бажання чогось досягти. То ж будьте цілеспрямованими і наполегливими, бо це пряма дорога до успіху!
Кореспондент - Дякуємо, Наталія Євгеніївно, вам за відповіді і за час, що знайшли для зустрічі з нами. Бажаємо вам здоров’я, гарного настрою та сил.
Нехай ваше серце зігріває радість і надія! Хай щастить кожного дня і вдача буде завжди поруч !
Немає коментарів:
Дописати коментар